Інформація про автора

 Прізвище , імя , по батькові :

Бобрецький Василь Миколайович

Освіта : вища

Фах : учитель математики

Посада : учитель математики

Педагогічний стаж :

 Адреса досвіду : Петранківська

загальноосвітня школа

І-ІІ ступенів , с. Петранка

 Інформація про досвід

 Тема .  Самостійна робота на уроках математики

Мета . Оновлення  методів та прийомів навчання, засобами самостійної роботи учнів на уроках математики .

 Актуальність проблеми:  .Особливості ХХІ століття: євроінтеграція, перехід до ринкової економіки, демократичного суспільства вимагають від сучасної школи значних змін. Щоб знайти своє місце в житті,  бути успішним, активно засвоїти свої життєві і соціальні ролі, сучасний випускник повинен володіти  такими якостями і уміннями: бути гнучким і мобільним, швидко адаптуватися до змінних життєвих ситуацій, використовувати  свої знання для вирішення життєвих проблем, бути комунікабельним,  здобувати потрібну інформацію, аналізувати її, приймати  виважені  рішення,  уважно ставитися  до власного здоров’я,  бути відповідальним за своє  майбутнє та досягнення життєвого успіху.

Сприятливим середовищем для реалізації цього завдання є навчально-виховний процес, серед інших – уроки математики.

         Самостійна робота учнів – це робота, котра виконується ними за завданням вчителя, без його безпосередньої участі (але під його керівництвом) у спеціально відведений для цього час. Для її виконання учні повинні докласти певних зусиль і відобразити в тій чи іншій формі результати своїх дій. Без самостійної роботи учнів неможливий процес оволодіння знаннями на різних етапах уроку – при вивченні нового матеріалу, його закріпленні і т.д.

В  теорії  і  практиці  навчання  найбільш  розповсюдженими  є  такі підходи до класифікації самостійних робіт:

- за дидактичною метою;

- за рівнем самостійності учнів;

- за ступенем індивідуалізації;

- за джерелом і методом набуття знань;

- за формою виконання;

- За місцем виконання.

Самостійні роботи за своїм дидактичним призначенням поділяються на навчальні та контролюючі. До питання про контролюючі самостійні роботи ми звернемося дещо пізніше. Навчальні роботи призначені для організації самостійної діяльності учнів, орієнтованої на засвоєння знань і вироблення умінь застосовувати їх. У цьому зв’язку навчальні самостійні роботи у свою чергу поділяють на роботи з формування знань і формування вмінь.

В усіх випадках слід намагатися проводити навчальні роботи в безпосередній діловій обстановці, щоб діти привчалися почувати себе вільно. При проведенні навчальних самостійних робіт можна на розсуд учителя скористатися й оцінкою знань і вмінь учнів, але виключно для їх заохочення.

За степенем самостійності учнів виділяють:

1) самостійні роботи за зразком. В цьому випадку учні залишаються в рамках відтворюючої діяльності, направленої на оволодіння основними знаннями, уміннями, способами роботи. Пропоновані при цьому завдання виконуються за зразками і алгоритмами, показаними вчителем чи детально описаними в підручнику. Вони відіграють важливу роль при первинному закріпленні вивченого, оскільки сприяють створенню умов для переходу учнів до виконання завдань, що вимагають більш високого рівня самостійності. Тому вчитель повинен уміти вимагати від учнів їх точного відтворення;

2) реконструктивно-варіативні. Ці роботи зазвичай містять в собі задачі, за умовами яких учням доводиться аналізувати нові для них ситуації, переформульовувати їх, вибирати з відомих способів найраціональніші. Вони відрізняються від робіт за зразком тим, що при їх виконанні необхідно перетворювати вихідні дані, тобто виявляти вищий рівень самостійності;

3) частково-пошукові (евристичні). Ще вищий рівень самостійності учні виявляють при виконанні частково-пошукових (евристичних) робіт, котрі вимагають перенесення знань і вмінь в незвичайні, нестандартні ситуації. Наприклад, при розв’язуванні задачі, яка використовується для вивчення властивостей трапеції: „В рівнобедреній трапеції менша основа дорівнює боковій стороні, а діагональ перпендикулярна боковій стороні. Знайти кути трапеції”. В цій нестандартній ситуації в результаті цілеспрямованого пошуку здійснюється відбір і перенесення саме тих знань (про властивості кутів, утворених при перетині паралельних прямих січною, про властивості рівнобедреного трикутника, про суму кутів трикутника, про кути при основі рівнобедреної трапеції), з допомогою яких знаходяться шукані кути, що дорівнюють 60°, 60°, 120° і 120°;

4) дослідницькі (творчі) самостійні роботи. Вищий ступінь самостій-ності учнів виявляється при виконанні дослідницьких (творчих) самостійних робіт.

  Користуючись набутими знаннями та вміннями, висуваючи і перевіряючи власні гіпотези і судження, вони вчаться відкривати для себе нову інформацію стосовно об’єктів, що вивчаються. Наприклад, у зміст такої роботи при вивченні властивостей чотирикутників може бути включена така задача: „Яку властивість повинна мати трапеція, щоби чотирикутник, утворений відрізками, які послідовно з’єднують середини її сторін, був ромбом?” Для її розв’язку на основі аналізу умов задачі учні виявляють елементи творчості: висувають і перевіряють гіпотезу про те, що утворений чотирикутник є паралелограмом, сторони якого дорівнюють половинам діагоналей трапеції, що і дозволяє вимагати, щоб трапеція була рівнобедреною.

Класифікація за ступенем індивідуалізації має на увазі  загальнокласні, групові та індивідуальні самостійні роботи. Їх виконують, тою чи іншою мірою враховуючи індивідуальні особливості кожного учня, в умовах органічного поєднання індивідуальної і колективної діяльності учнів.

Загальнокласні самостійні роботи бувають фронтальними: коли всі учні класу виконують одні й ті ж завдання. Зазвичай всім учням класу пропонують дво- (або й більше) варіантні самостійні роботи, ідентичні за змістом. Нині ж найчастіше застосовуються диференційовані самостійні роботи, що відповідають різним рівням підготовленості учнів одного й того ж класу. Звичайно в  навчальній практиці використовується до восьми варіантів різнорівневих завдань. Поряд з ускладненням змісту диференціація самостійних робіт втілюється і шляхом збільшення кількості задач, пропонованих для більш підготовлених учнів. Проте при реалізації кожного з цих підходів доводиться долати певні труднощі, пов’язані як з перевіркою великої кількості варіантів самостійної роботи, так і з організацією обговорення результатів її виконання.

   Вирішенню поставлених проблем сприяє використання самостійних робіт, в яких є диференційованою лише допомога, що її надають учням. Основу такої роботи складають одні й ті ж завдання, варіюється лише система вказівок для груп учнів з різним ступенем підготовленості.

Розвиткові співробітництва сприяє проведення групових самостійних робіт. Для цього клас розбивається на групи по 4-6 учнів (оптимальним вважається склад групи із 5 чоловік). Їх очолюють консультанти (асистенти), призначені вчителем або вибрані самим учнями. Склади груп бувають однаковими або змішаними за рівнем підготовленості учнів. Завдання ж, що виконуються в групах, можуть бути як загальними, так і диференційованими.

Індивідуальні самостійні роботи виконуються окремими учнями за власною ініціативою або за поданням учителя. Вони найчастіше використовуються для розвитку індивідуальних нахилів і здібностей учнів, розширення і поглиблення знань у найбільш підготовлених з них, подолання неуспішності або відставання у навчанні. Іншими словами, при проведенні таких робіт враховуються індивідуальні особливості та інтереси учнів.

Класифікація за джерелом і методом набуття знань містить найрізноманітніші види самостійних робіт. Перерахуємо найбільш розповсюджені з них:

-         робота з книгою (підручником, довідковою літературою і т.д.);

-         вирішування і складання задач;

-         лабораторні і практичні роботи;

-         підготовка доповідей, рефератів і т.д.

За формою виконання розрізняють усні і письмові самостійні роботи, а за місцем виконання – класні і домашні.

Успішному виконанню учнями самостійної роботи сприяють чіткі вказівки вчителя стосовно її мети, змісту, способах виконання, формах вираження отриманих результатів.

   Вони можуть бути представлені і як пам’ятки, у котрих подаються рекомендації для роботи з математичним текстом, розв’язування задач, виконання лабораторних і практичних робіт, написання доповідей, рефератів і т.д. Не варто при цьому пускати на самоплив процес формування письмового та усного мовлення учнів. При виконанні учнями як усних, так і письмових самостійних робіт, їх слід систематично привчати повно, ясно, аргументовано викладати свої думки.

Зміст, форма, тривалість самостійної роботи, що проводиться в класі, повинні відповідати поставленій меті уроку. Часто вона триває лише кілька хвилин (наприклад, у 5-6-их класах, для проведення усного рахунку), а іноді може продовжуватися протягом усього уроку (зокрема, у старших класах, при виконанні лабораторних робіт).

При цьому варто враховувати, що формування вмінь використовувати отримані знання на рівні обов’язкових вимог до математичної підготовки учнів здійснюється, як правило, на уроках застосування знань і вмінь.

Однак для відпрацювання умінь застосовувати знання для вирішення задач з практичним і прикладним змістом найбільше підходять уроки-практикуми.

 Створити сприятливі умови для прояву ініціативи учнів та їхніх можливостей краще вдається на уроках-рольових іграх. Привнесенню ж в учнівські будні атмосфери свята, виробленню почуття взаємодопомоги, комунікативних умінь сприяє проведення театралізованих уроків.

Таким чином, розглянуті питання активізації  діяльності учнів на уроках при закріпленні вивченого можна кваліфікувати як орієнтовані на вирішення проблеми успішного засвоєння ними програмних знань та умінь з математики.

Для індивідуальних же домашніх завдань поряд з розв’язанням та складанням задач різного ступеню складності  доцільно використовувати такі види робіт, як підготовка рефератів, бібліографій, доповідей, творів на задану тему, анотацій статей із журналів та книг і т.д.

           Це можуть бути також пропоновані учням для виготовлення ріні креслення, таблиці, моделі геометричних фігур, дрібних виробів для кабінету математики.

Процеси саморегуляції та самоуправління домашньою навчальною роботою, що при цьому стимулюються, істотно зменшують можливість прояву вказаних вище недоліків та, насамкінець, благотворно позначаються на її результативності. Тому їх поглиблення постає як перспективний напрямок вирішення проблеми, що розглядається.

Розвиток цієї ідеї може при певних обставинах привести і до відмови від необхідності поділу домашнього завдання на окремі обов’язкові дрібні порції: в подібних випадках він пропонується для окремих тем як поле для самостійної діяльності учнів. Зокрема, для організації розв’язання задач в домашніх умовах протягом навчального року пропонується не менше чотирьох таких робіт, котрі включають всі задачі з підручника, крім тих, що розв’язуються в класі чи певною мірою дублюють одна одну. На початку вивчення теми учням повідомляються всі номери задач, що містяться в такому домашньому завданні. Тим самим вони самостійно розподіляють свої сили для виконання наміченого. Наприкінці вивчення теми кожен з них в міру готовності зобов’язаний виконати „релейну” роботу, до якої відбираються будь-які десять задач із вказаних у завданні.

Для систематизації ж методів розв’язання задач за вивченою темою, так само як і для теоретичних знань, дуже корисні домашні контрольні роботи. На початковому етапі вчитель виділяє методи розв’язання і складання задач або перелік теоретичних знань, що використовуються при розв’язанні задач за темою. В подальшому він знайомить учнів з цією інформацією і пропонує їм скласти завдання за кожним напрямком. Діти підбирають і складають задачі за вказаними напрямками, виділяючи методи розв’язання задач, класифікуючи задачі за методами розв’язків, узагальнюючи їх, формулюючи і перевіряючи істинність зворотних тверджень і т.д. До домашньої контрольної роботи, однак, включаються ті задачі (з числа запропонованих учнями) і за тими напрямками, котрі вчитель вважатиме потрібними і корисними для учнів.

 Інформація про автора

Прізвище , імя , по батькові : Пуляк Ігор Васильович

Освіта : вища

Фах : учитель математики

Посада : директор школи  , учитель математики

  Адреса досвіду : Петранківська загальноосвітня школа  І-ІІ ступенів , с. Петранка

Інформація про досвід

 Тема . Диференціація – умова успішного навчання

Мета:  максимально розвивати в учнів із різним рівнем здібностей.     широко використовуючи на уроках диференціацію навчання.

 Актуальність досвіду.

   Багаторічний досвід роботи в школі дає мені підстави стверджувати, що всіх дітей навчити однаково неможливо, бо добре відомо, що всі люди різні. Діти приходять в школу з різними задатками, які з роками розвиваються в різноманітні здібності, нахилами та вподобаннями. Місія вчителя – не загубити жодної дитини, дати кожній можливість розкрити все краще, закладене природою, сім’єю, школою. Для цього вчитель повинен знати кожного свого учня, цікавитись ним, як особистістю, організувати роботу учнів на уроці так, щоб кожному учневі були створені сприятливі умови для виховання й навчання, залежно від його розумових здібностей, фізичного здоров’я  та рівня  розвитку. І саме, диференціація  як принцип навчання передбачає таку організацію роботи на уроці. Вона дає можливість знизити навантаження на учнів і підвищити мотивацію навчання, прискорити розвиток дитини добором відповідного навчального матеріалу та організацією виконання учнями самостійної роботи, необхідної для засвоєння даного матеріалу. 

    Диференціація навчання – це створення таких умов, за яких кожен учень міг би повноцінно оволодівати змістом навчального матеріалу, гармонійно розвивався відповідно до своїх індивідуальних можливостей, схильностей, інтересів, формувався б як індивід з його специфічними особливостями. Застосування диференціації навчання залежить, насамперед, від великого бажання вчителя навчити кожного учня, незалежно від його розумових здібностей,  безпосередньо на кожному уроці.

Мій педагогічний досвід свідчить, що навчати всіх учнів за однакомими програмами, однаковими підручниками і однаковими вимогами до їхніх знань і вмінь неможливо, а то й шкідливо. Поскільки в школі, де працюю немає можливості об׳єднувати дітей, враховуючи їх індивідуальні особливості, у спеціальні навчальні класи, то стараюсь так організовувати навчально-виховний процес, щоб індивідуальні особливості учнів враховувалися в умовах класно-урочної системи. Навчаючись в одному класі, за однією програмою і підручником,учні можуть засвоїти матеріал різного рівня складності. Ці рівні (початковий, середній, достатній, високий) добре відомі і зрозумілі учням. Враховуючи свої здібності, нахили, інтереси та потреби, учень має право і можливість обрати об׳єм та глибину засвоєння навчального матеріалу, оптимізувати своє навантаження. За цих умов навчання для кожного учня стає посильним, умотивованим і цілеспрямованим.

 Індивідуалізація навчання за умови диференціації набуває реального змісту і для учнів, і для мене, як вчителя.

 Послідовно впроваджую диференціацію навчання у 5-9 класах. Це дає можливість організувати роботу і з сильними, і з слабкими учнями.

 Диференціацію навчання на уроках математики впроваджую, створюючи динамічні групи учнів з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей і здібностей до навчання, добираючи спеціальні вправи, зорієнтовані на можливості окремих учнів з різними здібностями, характер педагогічної допомоги залежно від підготовленості учнів, оптимального поєднання колективної, групової та індивідуальної роботи учнів, індивідуалізацією домашніх завдань. Така діяльність дає змогу індивідуалізувати процес навчання, створити умови для спілкування, взаємний контакт школярів у процесі виконання завдань сприяє встановленню колективних стосунків, формуванню почуття обов׳язку та відповідальності за спільну працю.

 Під час роботи в групі учні відразу з׳ясовують незрозумілі для себе питання, своєчасно виправляють помилки, допущені в процесі розв׳язання вправ, вчаться вислуховувати думку свого товариша, відстоюють та обгрунтовують правильність власних суджень, приймають рішення.

 В умовах класно-урочної системи навчання рівнева диференціація є ефективним засобом формування в учніів самооцінки та самоконтролю.

 При рівневій диференціації на уроках математики зменшується навантаження на дітей, які інколи не тільки з соціальних, а й з фізіологічних причин не можуть опанувати високий рівень навчальних досягнень, кожен учень отримує потрібний саме йому зміст навчання математики, зникає страх в учнів перед оцінюванням. За рівневої диференціації збільшується кількість вправ, які потрібно виконати, зокрема вправ розвивального характеру.

 Рівнева диференціація передбачає відмові від авторитарного навчання, свободу вибору кожним учнем рівня навчальних досягнень, використання різних форм навчання.

 Для успішного проведеня диференційованого навчання я вивчаю індивідуальні особливості  та навчальні можливості  учнів, визначаю критерії об׳єднання учнів у групи, використовую й удосконалюю здібності і навички учнів у груповій та індивідуальній роботі, систематично аналізую роботу учнів, планую діяльність учнів з формування в них навичок самостійної діяльності, відмовляюсь від малоефективних прийомів організації навчання, замінюю їх раціональнішими за даних умов, здійснюю постійний зворотній зв׳язок на уроці, всіляко використовую засоби заохочення.

 Ефективною формою реалізації рівневої диференціації є об׳єднання дітей у групи  з урахуванням їх самооцінки. У кожній групі пропоную учням добірку завдань на вибір. Тоді кожний учень просувається від зони найближчого розвитку до зони актуального розвитку. Але така організація роботи можлива, коли знаю рівень засвоєння кожним учнем попереднього матеріалу. Оскільки в диференційованих завданнях прискорюється перехід учнів від дій у співпраці з учителем до частково або повністю самостійної роботи, то велику увагу звертаю на формування уміння і навичок працювати самостійно.

 У школярів розвиваю самостійність у  спостереженнях, у мові, в практиці і в застосуваннях як єдиній основі для досягнення міцних знань. Навчаю дітей самостійно виконувати у фронтальному навчанні окремі операції, дії, системи дій, завдання, вправи під керівництвом учителя. Оволодіння знаннями, навичками, вміннями через індивідуальну самостійну практику на основі зразків, прикладів, настанов, орієнтирів, вказівок.

 Організовую навчання в темпі, що відповідає індивідуальним можливостям рівню розвитку учня.

 Раціонально поєдную фронтальні, індивідуальні і групові форми навчання.

 Початкове вивчення теорії, усвідомлення, осмислення знань дій, способів дій здійснюється переважно через фронтальне навчання. Вироблення, закріплення навичок, умінь здійснюється переважно через індивідуальну самостійну практику або групову форму навчання.

 Комусь із великих належить вислів, що у кожної людини є свій сонячний бік. Потрібно лише знайти його і плекати там кожен росточок, який і дасть в майбутньому вагомі плоди пізнання.

 Не нав׳язую дітям нічого такого, що не органічно їх природі. Бо не дитина для школи, а школа для дитини.

 Вважаю, що не знання головне, а спосіб їх добування. Важливо прищепити дитині смак до самоосвіти. А ще вірю у справедливість слів:”Коли із задоволенням вчать? Коли із задоволенням навчають!”

 Учням дозволяю вільно розмірковувати, робити припущення. Діти повинні повірити, що їхні думки цінні, а те, що вони думають і говорять, є важливим не тільки для них самих, і кожному з них дозволено сказати:”Я не згоден!”, “Я думаю інакше!”. Від таких уроків учні отримують задоволення, а їхні можливості розмірковувати та засвоювати будь-який матеріал підвищуються. Індивідуально-диференційований, особистісно орієнтований підхід до навчання дає можливість розвивати вільну особистість. А на це спрямоване реформування загальної середньої освіти в Україні.

 Більшу частину навчального часу на уроці стараюсь відводити активним методам і формам навчання. Це ділові ігри, дискусії, розумовий штурм, робота в малих групах, конкурси. Звертаю увагу на наочність навчання,наочність може виступати джерелом нових знань, ілюстрацією певних теоретичних положень, способом розвитку мислення учнів, способом узагальнення, систематизації, порівняння.

  На уроках вчу учнів працювати з підручником. Вважаю, що це уміння належить до найважливіших, оскільки підручник є одним із основних джерел знань для учнів.

 Самостійну роботу застосовую на різних етапах процесу засвоєння знань. Залежно від мети уроку вона посідає певне місце в його структурі. Якщо самостійна робота охоплює новий матеріал, то частіше всього урок проводиться у комбінованій формі:перевірка матеріалу попереднього уроку, самостійна робота, обговорення одержаних результатів. У разі використання такої роботи для закріплення знань,  проводжу в наприкінці уроку після фронтальної роботи з класом з вивчення нового матеріалу. Якщо метою самостійної роботи є повторення засвоєного матнріалу, то на неї відводиться урок. Виконують її письмово для поточного контролю знань.

 Найоптимальнішим варіантом організації самостійного опрацювання навчального матеріалу є поділ уроку на етапи:І-організаційний (до 5 хв)- повідомляю тему, мету і завдання року; ІІ- підготовчий (до 15 хв) – учні сприймають і усвідомлюють новий матеріал, самостійно працюють з джерелом інформації; ІІІ- контролюючий (до 20 хв) – учні осмсислюють зв׳язки між фактами і поняттями, що вивчаються, та їх причинну зумовленість; ІУ -  заключний (до 5 хв) – підведення підсумків самостійної роботи.

 Перший і останій етапи уроку проводяться фронтально. У ході другого етапу школярі працюють за однаковими завданнями, які спрямовують роботу учнів. Роботу виконують групами з 3-4 учнів з різним рівнем підготовленості та навчальних можливостей. Групова форма роботи сприяє інтенсифікації розумової діяльності й створює умови для підвищення навчальної активності учнів. Під час колективного вирішення питання в групах “середні” і “слабкі” учні мають змогу спостерігати процес розв׳язування завдань та брати посильну участь у ньому. ІІІ етап уроку проводиться в індивідуальній формі. Учні виконують письмову роботу роботу за диференційованими завданнями.  Вони переосмислюють засвоєне,

  поглиблюють та закріплюють свої знання. Варіанти диференційованих завдань різні за складністю і відповідають репродуктивному і конструктивному рівням знань учнів.

 Одне з найважливіших завдань сучасної школи – навчити учнів вчитися – тісно пов”язане з проблемою формування інформаційних умінь знаходити, обробляти, запам”ятовувати та використувати інформацію. Прагнення до знань, пізнання світу має стати важливою потребою людини. Щоб досягти зрілості, високої духовної культури, розвитку творчих здібностей, потрібно не лише багато знати, а й уміти самостійно розшукувати інформацію, виробляти навички самоосвіти. Інформаційні вміння – основа для засвоєння всіх навчальних предметів. І тому завдання вчителя – навчити учня вільно орієнтується в потоці інформації, самостійно здобувати знання. Виділити головне в тексті вміють 40% учнів школи, порівнювати та узагальнювати 45% учнів.

 Китайська мудрість проголошує:”...Покажи мені – і я запам”ятаю. Дай мені діяти самому – і я навчуся.” Щоб кожен міг з упевненістю сказати, що він досяг успіху, необхідно самостійно працювати над виконанням аналогічних завдань.

 Уміння працювати самостійно є дуже важливим і в навчанні, і в житті. Крім того, для досягнення успіху в житті потрібно мати друзів, партнерів. Тому під час самостійної роботи дозволяється здійснювати взаємодопомогу. Є вибір: працювати самостійно чи з допомогою друзів.

 Український філософ, письменник Г.С.Сковорода писав: ”Найкраща помилка та, яку допустив під час навчання”. Виявлені учнями помилки допомагають звернути увагу на даний матеріал. Розібравшись у ньому, учні більше не роблять таких помилок.

 Дуже часто в житті показником успіху є не тільки кінцевий результат, а й процес його досягнення.

 -Полічіть суму балів, які ви собі поставили, це і буде ваша самооцінка за урок.

 -Що корисного для навчання, для подальшого життя ви винесли з уроку?

 -Де, у яких ситуаціях ви можете використовувати набутий на уроці досвід?

 Уміння аналізувати ситуації ще не раз стане учням у нагоді. Усе людське життя – це не що інше, як постійне визначення мети та бажання досягти успіху під час розв”язування все нових завдань та проблем.

 „Мислити послідовно, судити переконливо, спростовувати неправильні висновки повинен уміти кожен: фізик і поет, тракторист і хімік” (Є.Кольман).

 Пізнавальна самостійність учня є наслідком предмета та умінням його вивчати. Переконана, що забезпечення умов для самостійного опрацювання змісту і способу дій, повинно стати обов”язковим елементом викладання математики.

 Диференційоване навчання - це один із способів досягнення всіма учнями загальноосвітньої мети навчання з урахуванням їх індивідуальних особливостей. Рівнева диференціація навчання є запорукою розвитку дітей із різними математичними здібностями й інтересами.