Інклюзивна освіта

Що таке інклюзивне навчання?

Поширеною є думка, що інклюзивне навчання – це лише навчання дітей із певними діагнозами, захворюваннями, в тому числі із інвалідністю, у класах загальноосвітніх закладів освіти. Проте ця думка є хибною.

Закон України “Про освіту” визначив поняття особи з особливими освітніми потребами. Це “особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту”.

Не можна вимагати від дитини неможливого – до певного рівня і певного кола знань різні діти йдуть по різному В.Сухомлинський

Рання соціальна реабілітація дітей з особливими освітніми потребами – це перший крок на шляху інтеграції їх до суспільства. Чим раніше надана допомога у спробі зробити цей крок, чим більш кваліфікованою та систематичною є робота, тим кращими будуть результати. Однією з головних проблем у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами є проблема адаптації їх в суспільстві. Вчені стверджують, що ігнорування проблем адаптації дітей зумовлює значні труднощі в їхньому житті та спілкуванні. Більшість таких дітей не в змозі в майбутньому обрати собі професію до вподоби, визначитись у життєвому просторі. Для багатьох з них є проблема спілкування, знаходження контакту з іншими людьми. Діти з особливостями психофізичного розвитку особливо легко травмуються, замикаються в собі або стають агресивними.

Наразі розлади здоров'я розглядаються як соціальна проблема, а не як характеристика особистості. Для соціальної моделі суспільного буття найбільш прийнятною є інклюзія (процес реального включення інвалідів до активного суспільного життя), зокрема інклюзивна освіта.

Інклюзивна освіта - гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи. Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних ідей - усі діти є цінними й активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних навчальних закладах є корисним, як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей з типовим рівнем розвитку, членів родин та суспільства в цілому.

Навчання відбувається за індивідуальними навчальними планами та забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом.

Учителі початкових класів використовують різні методи та форми корекційного навчання, які передбачають кооперативну роботу дітей у малих групах, у парах, що сприяє здобуттю соціальних навичок, формують почуття товариськості та взаємної відповідальності. У дитини з певними порушеннями з'являється потреба бути потріб­ною, що мотивує здобувати нові навички, знання.

Дитина з особливостями психофізичного розвитку не повинна займати особливого становища в закладі, вона має почуватися природно, досягти самостійності, наскільки це можливо.

В інклюзивних класах створено атмосферу взаєморозуміння та взаємодопомоги між дітьми, щоб забезпечити дитині з особливостями психофізичного розвитку можливість самоствердитися, подолати неадекватні установки та стереотипи, набути певних навичок соціальної поведінки. В таких класах наголос робиться в першу чергу на розвиток сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх фізичних або розумових проблемах. Взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами та дітьми з типовим рівнем розвитку сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків, завдяки чому діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, стають більш чуйними, готовими до допомоги.

Перебування дітей з особливими потребами в звичайному класі дало свої перші результати. Так, діти з затримкою психічного розвитку починають краще спілкуватися з дітьми, використовують в мові речення, вивчають невеликі вірші. Діти з ДЦП, навчаючись в звичайній початковій школі, мають середній рівень навчання, а з деяких предметів - достатній рівень навчання.

Переваги інклюзивної освіти для дітей з особливими освітніми потребами

Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується:

· моторний;

· мовний;

· соціальний;

· емоційний розвиток дитини.

У дітей є можливість для налагодження дружніх стосунків з ровесниками.

Процес інтеграції буде вважатися повноцінним, якщо забезпечуватиме три умови:

§навчання кожної дитини відповідно до її особливих освітніх потреб і потенціального розвитку;

§можливість дитини відвідувати навчальний заклад, живучи в сім’ї, а батькам – виховувати власну дитину;

§розширення кола спілкування дитини з особливостями психофізичного розвитку та підвищення якості її соціальної адаптації.

Реалізація цих умов потребує зламу стереотипів та оволодіння новими формами роботи всіма учасниками педагогічного процесу.

Важливу роль у роботі з дітьми відіграє і асистент вчителя, який сприяє соціальній адаптації дитини .

Асистент вчителя здійснює:

n - організаційну:

допомагає в організації навчально-виховного процесу в класі з інклюзивним навчанням;

n - навчально-розвиткову:

співпрацюючи з вчителем класу, надає освітні послуги, спрямовані на задоволення освітніх потреб учнів;

n - консультативну:

спілкується з батьками, надаючи їм необхідну консультативну допомогу; інформує вчителя класу та батьків про досягнення учня.

Навчання проводиться з орієнтацією на здібності та інтереси дітей.

Взаємодія з батьками

Основою для успішної інтеграції дитини в суспільство є не тільки взаємодія спеціалістів , але і батьків дитини . Важливою в роботі психолога є робота з батьками «особливої» дитини. Вони активно залучаються до організації корекційно-виховного процесу. Оскільки розвиток та виховання дитини з особливими потребами потребує спеціальних знань про захворювання, його наслідки, потенційні можливості дитини. Батькам надаються поради та рекомендації по вирішенню повсякденних проблем, пов’язаних з вихованням.

В нашій школі:

-створено умови для формування партнерських відносин між вчителями, спеціальними педагогами та сім'ями дітей з особливими потребами;

- здійснено різнопланових цілеспрямованих спостережень щодо з'ясування можливостей і потреб "особливих дітей";

-розроблено індивідуальні програми

Із чого починається співпраця? Звичайно, зі знайомства. Щоб забезпечити дітям з особливими потребами активної життєдіяльності у колективі однолітків, педагоги мають знати особливості дітей, їхні можливості й уподобання. Зустрічі педагогів з батьками допомагають визначитися, якої саме допомоги потребує дитина, отримати вичерпну інформацію про неї.    Таке партнерство створює умови для ефективного включення дітей з особливими потребами в освітній процес, сприяє досягненню головної мети - успішному особистому розвитку кожної дитини, підготовці її до незалежного життя.

Доцільно зазначити, що соціальна інтеграція дитини з особливими потребами в середовище дітей з нормальним розвитком є не тільки бажаною, а й обов'язковою умовою його подальшого особистого розвитку й адекватної соціальної адаптації.

ЮНЕСКО визначає інклюзивне навчання як «процес звернення і відповіді на різноманітні потреби учнів через забезпечення їхньої участі в навчанні, культурних заходах і житті громади, та зменшення виключення в освіті та навчальному процесі».

Тобто це такий спосіб отримання освіти, коли учні з особливими освітніми потребами навчаються в загальному освітньому середовищі за місцем свого проживання, – і це є альтернативою інтернатній системі, за якою вони утримуються та навчаються окремо від інших дітей, або домашньому та індивідуальному навчанню.

Але питання інклюзії варто розглядати не тільки в аспекті створення доступного освітнього середовища для дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивна освіта в широкому сенсі передбачає створення рівних можливостей для всіх категорій дітей в Україні.

Жоден з них не має відчувати себе іншим – і це головне завдання інклюзії.

 

 

 

ЯКІ ЦЕ ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Наразі законодавчо схвалено вживання терміну «діти з особливими освітніми потребами». Його використовують щодо дітей до 18 років, які потребують додаткової навчальної, медичної і соціальної підтримки з метою покращення здоров’я, розвитку, навчання, загальної якості життя та соціалізації, тобто включення в громади своїх однолітків та інших дітей.

До цієї категорії належать і діти з постійною або тимчасовою інвалідністю.

 

 

 

 

МЕТОЮ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ Є:

1. Покращення навчального середовища;

2. Забезпечення потреб усіх учнів з повагою до їхніх здібностей та можливостей.

Учителям та учням відкривається все розмаїття способів навчання, а його методи мають бути особистісно орієнтованими – з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності дітей з особливим потребами.

 

 

 

 

ПЕРЕВАГИ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ:

§   · Усуваються бар’єри в системі освіти та системі підтримки дітей з особливими потребами.

§   · Батьки залучені до процесу навчання.

§   · Діти з особливими освітніми потребами отримують можливість для нормальної соціалізації, розвитку своїх сильних сторін і талантів та подальшої інтеграції в суспільство, вступ до професійних та вищих навчальних закладів.

§   · У дітей з особливими освітніми потребами формуються соціальні компетенції для налагодження дружніх стосунків з ровесниками у школі та поза її межами; моделюються належні способи взаємодії з колективом.

§   · Створюється атмосфера спокійного прийняття відмінностей інших людей.

 

 

 

 

ФАКТОРИ, ЩО УПОВІЛЬНЮЮТЬ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗІЇ

Поширення інклюзивної освіти значною мірою гальмується через банальну неготовність більшості загальноосвітніх шкіл та навчальних закладів інших ланок освіти прийняти учнів з особливими освітніми потребами. Йдеться, насамперед,

§   про відсутність у навчальних закладах архітектурної доступності,

§   брак сучасного корекційно-реабілітаційного обладнання,

§   невизначеність із заробітною платою корекційних педагогів,

§   недостатню кількість спеціальних автобусів, пристосованих для перевезення учнів з фізичними обмеженнями тощо.

 

 

 

 

ОФІЦІЙНІ ЗАСАДИ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

У грудні 2015 року Україна ратифікувала основні міжнародні документи у сфері забезпечення прав дітей згідно зі світовими стандартами освіти, соціального захисту та охорони здоров’я. Передусім йдеться про статтю 24 Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, в якій визначено обов’язок держави щодо реалізації інклюзивної моделі освіти, тобто створення такого предметно-просторового спеціального середовища, яке б дало змогу всім дітям бути однаково рівними учасниками навчального процесу в єдиному освітньому просторі відповідно до їхніх особливостей, потреб та можливостей.

5 липня 2017 року президент України дав зелене світло такому навчанню в нашій державі, підписавши ухвалений 23 травня цього ж року закон «Про внесення змін до Закону України "Про освіту" щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг».Відтепер українські діти з особливими освітніми потребами мають повне право здобувати освіту в усіх навчальних закладах, зокрема й безоплатно в державних та комунальних, незалежно від «встановлення інвалідності». Також для цих дітей передбачено можливість запровадження дистанційної та індивідуальної форм навчання, отримання психолого-педагогічної та корекційно-розвиткової допомоги, створення інклюзивних та спеціальних груп (класів) у загальноосвітніх навчальних закладах та «прилаштування» загальноосвітніх шкіл і класів під їхні потреби – тобто здійснення відповідних архітектурних перепланувань, наймання додаткових працівників (корекційних педагогів, тьюторів, психологів), адаптація навчальних планів і програм, методів та форми навчання, використання ресурсів спеціальної освіти, партнерство з громадою тощо.

На 2017 рік український уряд вперше виділив субвенцію (цільова дотація з Державного бюджету) на інклюзивну освіту у розмірі 209,4 мільйонів гривень, а в Держбюджеті на 2018-й закладено вже понад 500 мільйонів гривень такої субвенції. При цьому Кабмін змінив первісний розподіл коштів субвенції на проведення занять і придбання корекційних засобів (з 80% та 20% відповідно на 65/35) та схвалив їхню закупівлю для спільного користування, якщо у навчальному закладі є одночасно кілька дітей з однаковими хворобами.

 

 

 

 

ІНКЛЮЗІЯ В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

Інклюзивна освіта – це не просто прихід дитини з особливими освітніми потребами до звичайної школи. Йдеться про створення в спільному просторі особливого підходу до навчання такої дитини, який передбачає додаткові елементи навчального процесу – індивідуальний план розвитку такої дитини, спеціально облаштоване місце і належні умови для неї.

У 2001–2007 рр. МОН експериментально впроваджував проект «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах». Саме тоді почався дієвий пошук відповіді на питання, як інтегрувати дітей з особливими потребами до загального освітнього процесу.

Другим етапом експерименту був українсько-канадський проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні», який тривав з 2008-го по 2012 роки. Задля підтримки інклюзивної освіти в Україні була створена «Мережа на підтримку інклюзії. Школа – для всіх». Мережа об’єднала громадські організації, батьківські групи, навчальні заклади та інші інституції, що зацікавлені в просуванні інклюзивної політики та інклюзивного навчання в Україні на всіх рівнях суспільства.

Важливим здобутком став «Індекс інклюзії» – добірка практичних матеріалів на допомогу в плануванні дій зі створення та розвитку в навчальних закладах інклюзивного навчального середовища для всіх учасників навчального процесу. Сьогодні «Індекс інклюзії» перекладений на 32 мови та використовується в багатьох країнах світу.

 

 

 

 

ПОТОЧНИЙ СТАН ІНКЛЮЗІЇ В УКРАЇНІ

Українські педагоги та міжнародні експерти зазначають, що в питанні розвитку інклюзивного навчання Україна зробила потужний крок уперед. Але попри численні зміни у законодавчих і нормативно-правових актах ступінь реальної поширеності інклюзивної освіти в Україні ще доволі низька. У 2015/2016 навчальному році в інклюзивних класах навчалися лише 2720 дітей з особливими освітніми потребами – а це лише 5,8% від загальної кількості. Більшість таких дітей (32,6 тисяч осіб) поки продовжують навчатися у спеціальних школах-інтернатах.

Загалом же понад 50 тисяч дітей з особливими освітніми потребами ще перебувають поза якісною освітою та соціалізацією.

 

 

Ми повинні пам'ятати:

1. У кожній дитині закладені можливості і здібності, які необхідно розкрити, підтримувати і розвивати.

2. Кожна дитина є унікальною особистістю.

3. Порушення інтелектуального розвитку - це порушення у сфері розуміння. Несприятливе оточення перетворює це на недолік, значить, це проблема оточення, а не хворого.

 

4. Дитина з особливими освітніми потребами має можливість прожити хороше і різноманітне життя. Давайте надамо їй цю можливість!